РОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО ДОСВІДУ В ОРГАНІЗАЦІЇ МОТИВАЦІЙНО-ЦІЛЬОВИХ СИСТЕМ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УЧНІВ СТАРШИХ КЛАСІВ

Ключові слова: мотиви навчання, емоційний досвід, емоційна регуляція, навчальна діяльність, освітній процес

Анотація

Мета статті – представити теоретичний аналіз і результати емпіричного дослідження емоційногодосвіду в осіб юнацького віку та визначення його ролі у розвитку мотиваційно-цільової системи.

Методи. В емпіричному дослідженні використовувались такі психодіагностичні методики «Тест-опитувальник спрямованості навчальної мотивації», «Диференційованість емоційного досвіду», «Готовність до використання емоційного досвіду», метод кореляційного аналізу.

Результати дослідження за психодіагностичною методикою «Тест-опитувальник спрямованості навчальної мотивації» свідчать, що більшість учнів мають низький рівень внутрішньої мотивації до навчання, переважно орієнтуються під час виконання завдань на отримання оцінки. За результатами методик на вивченні емоційного досвіду переважаючими є показники середнього рівня. Порівняльний аналіз за методиками свідчить, що в учнів, в яких спостерігається зовнішня мотивація на уроках, переважають емоції байдужості, хвилювання, образи, тривоги. Деталізація емоцій краще представлена у дівчат. За даними статистичного аналізу, коефіцієнт кореляції Пірсона показує, що тісними виявилися зв’язки між показниками диференційованості емоційного досвіду та готовності до використання, також є зв’язок з показниками внутрішньої мотивації до навчання.

Висновки за результатами дослідження визначено, що емоційний досвід особистості – це система емоцій і почуттів, що переживала людина в історії свого життя, що має вплив на розвиток мотиваційно-цільових систем особистості. Це положення підтверджується даними кореляційного аналізу показників, які вказують на взаємозв’язок мотивації та здатності до диференціації емоцій і використання емоційного досвіду. Запропоновано напрями розвивальної роботи для покращення міри усвідомленості емоційного досвіду та мотивації. Перспективи подальшої роботи вбачаємо у розробці та впровадженні в практику методів розвитку емоційної регуляції поведінки та пізнавальної мотивації.

Посилання

1. Аминов Н.А. Диагностика педагогических способностей. Москва : Издательство «Институт практ. психол.» ; Воронеж : НПО «МОДЭК», 1997. 255 с.
2. Гоулман Д. Емоційний інтелект / пер. з англ. С.Л. Гумецької. Харків : Віват, 2018. 512 с.
3. Козуб Я.В. Кузнєцов М.А. Эмоциональное отношение к учению у студентов с разными видами мотивационной регуляции деятельности Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія : Психологічні науки.
Випуск 6. 2015. С. 86–93.
4. Кузнецов М.А. Эмоциональная память. Харьков : Крок, 2005. 568 с.
5. Лисенко Л.М. Особливості розвитку емоційної пам’яті у старшокласників : дис. … канд. психол. наук 19.00.07. Харків, 2007. 195 с.
6. Лисенкова І.П. Детермінанти емоційного розвитку дітей з когнітивними порушеннями : дис. канд. психол. наук : 19.00.08. Київ, 2019. 420 с.
7. Маслоу А. Мотивация и личность. Санкт-Петербург : Питер, 2008. 352 с.
8. Носенко Е.Л., Четверик-Бурчак А.Г. Емоційний інтелект як чинник досягнення життєвого успіху. Київ : «Освіта України», 2016. 182 с.
9. Прохоров А.О. Саморегуляция психических состояний в повседневной, обыденной жизнедеятельности человека Психологические исследования. 2017. Т. 10, № 56. С. 149–156.
10. Хьелл П., Зиглер Д. Теории личности. Санкт-Петербург : Питер, 1997. 608 с.
11. Brewer R., Biotti F., Bird G., Cook R. Typical integration of emotion cues from bodies and faces. Autism Spectrum Disorder, Cognition. 2017. Vol. 165. P. 82–87.
12. Tomkins S.S. The negative affects Emotion in the human face. Cambridge Camb. Univ. Press, 1992. P. 354–395.
Опубліковано
2020-11-04
Сторінки
57-63
Розділ
СЕКЦІЯ 2 ПЕДАГОГІЧНА ТА ВІКОВА ПСИХОЛОГІЯ