ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ДОВІРИ

Ключові слова: функції довіри, суб’єкт довіри, об’єкт довіри, умови довіри, чинники довіри, поведінковий компонент, афективний компонент, когнітивний компонент, конативний компонент, типи довіри

Анотація

Мета статті – створення моделі розвитку міжособистісної довіри, синтез раніше здобутих результатів дослідження. Методи. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез, за допомогою яких здійснено добір і узагальнення інформації, її порівняння та критичне осмислення, а також утворення моделі розвитку довіри. Результати. Результатом теоретичного аналізу проведених раніше досліджень концепту «довіра» є модель розвитку довіри. Отримана модель бере свій початок із класифікації проявів довіри та переходить до розгляду трьох фаз розвитку міжособистісної довіри. Перша фаза пов’язана з пасивними діями суб’єкта: оцінки умов, впливу чинників, з активізацією афективного, конативного та когнітивного структурних компонентів довіри, у разі переходу до другої, активної фази, сили набувають функцій, які виконує довіра для суб’єкта. Під час другої фази активізується поведінковий компонент із структури довіри, прояви довіри можуть розділятися на типи, які можуть варіюватися від рівня формальності відносин до суті очікувань щодо дій об’єкта довіри. У разі переходу із другої фази довіри до третьої активізуються функції, що довіра виконує для обох сторін довіри. З настанням третьої фази, що полягає у відповіді об’єкта, активізуються функції, що виконує довіра для об’єкта та для суспільства загалом, закріплюючи позитивний ефект на більшій кількості осіб. Висновки. Отже, розроблена модель розвитку довіри уможливлює конкретизацію з напрямів дослідження залежно від того, що має на меті дослідник, бо після ознайомлення з перебігом фаз і притаманними їй компонентами можна звузити число використовуваних методик для отримання бажаного результату.

Посилання

1. Бандровський Г. «Спіраль мовчання» Елізабет Ноель-Нойманн як технологія інформаційного впливу в соціальних мережах. Держава та регіони. Серія «Соціальні комунікації». 2018. № 3. С. 80–85.
2. Булах І. Життєва криза як імпульс до самоціннісної траєкторії особистісного зростання людини. Проблеми сучасної психології. 2016. Вип. 33. С. 58–68.
3. Василець Н. Психологічна структура самодовіри. Наука і духовність у системі сучасного управління : збірник тез Міжнародної науково-практичної конференції, 19 квітня 2012 р., м. Львів. Львів : СПОЛОМ, 2012. С. 68–72.
4. Василець Н. Соціально-психологічні чинники довіри громадян до працівників органів внутрішніх справ України : дис. … канд. психол. наук : 19.00.05. Київ, 2016. 523 с.
5. Ворожбит С. Соціально-психологічні функції явища довіри. Соціальна психологія. 2001. № 1. С. 56–63.
6. Кожем’якіна О. Генеалогія феномена довіри : історико-філософський екскурс. Вісник Львівського університету. Серія «Філософські науки». 2017. Вип. 19. С. 19–26.
7. Кожем’якіна О. Проблема довіри в контексті викликів сучасної цивілізації. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія «Філософія. Політологія». 2013. Вип. 3. С. 54–58.
8. Кравченко В. Довіра як прояв афіліативної потреби особистості в юнацькому віці : дис. … канд. псих. наук : 19.00.05. Київ, 2009. 238 с.
9. Крива Н. Проблема довіри в сучасній психології. Теорія і практика сучасної психології : збірник наукових праць. Запоріжжя. 2018. № 5. С. 128–132.
10. Лашко О. Особливості довіри і саморегуляції студентів технічного вищого навчального закладу. Особистість у кризових умовах та критичних ситуаціях життя : збірник наукових праць. Суми, 2016. С. 148–152.
11. Макух О. Деінституціалізація політичної сфери в Україні: теорія та її підтвердження практикою. Studia politologica Ucraino-Polona. 2014. Вип. 4. С. 165–173.
12. Саранчук Д. Психологічна роль довіри в розвитку особистості. Актуальні проблеми безпеки життєдіяльності людини в сучасному суспільстві: матеріали Всеукраїнської науково-теоретичної інтернет-конференції, 24 листопада 2021 р., м. Миколаїв. Миколаїв : МНАУ, 2021. С. 388–392.
13. Супрунець Т. Концептуалізація поняття «довіра» в контексті соціогуманітарних досліджень. Вісник Львівського університету. Серія «Соціологічна». 2013. Вип.7. С. 77–86.
14. Перепелиця Н. Довіра як чинник політичного розвитку: погляд Френсіса Фукуями. Політикус : науковий журнал. Одеса, 2019. № 2. С. 11–16.
15. Castaldo S., Elgar E. Trust in Market Relationships. Cheltenham, UK, 2007. 304 p.
16. Gambetta D. “Can We Trust Trust?”, in Gambetta, Diego. Trust: Making and Breaking Cooperative Relations, electronic edition, Department of Sociology, University of Oxford. 2000. Ch. 13. P. 213–237.
17. Myers David G. Exploring social psychology. Mcgraw Hill: connect, learn, succeed. 2012. Is. 6. P. 544.
18. Lahno B. Three aspects of interpersonal trust. Analyse & Kritik. 2004. Ed. 26. P. 30–47. DOI: 10.1515/auk-2004-0102.
19. The three components of interpersonal trust: instrument development and differences across relationships / R. Lewicki et al. The Ohio State University. 1997. Is. 97 (4). 25 p.
20. Sztompka P. Trust: A sociological theory. Cambridge : Cambridge University Press, 1999, 227 p.
Опубліковано
2024-04-01
Сторінки
10-17
Розділ
СЕКЦIЯ 2. СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ; ПСИХОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ