ПРЕДИКТОРИ РЕЗИЛЬЄНТНОСТІ ТА ОПТИМІЗМУ У ОСІБ РІЗНОГО ВІКУ ПІД ЧАС ПРОЖИВАННЯ ПАНДЕМІЇ SARS-СOV-2
Анотація
Мета – узагальнення досліджень щодо проявів резильєнтності та оптимізму під час різних етапів проживання пандемії SARS-СOV-2 та встановлення предикторів, що детермінують ці ресурси стійкості і саморегуляції. Методи: теоретичні (аналіз, синтез, порівняння, абстрагування, узагальнення, систематизація наукової літератури щодо вивчення ресурсів стійкості особистості у складних ситуаціях життя); емпіричні: методика CD-RISC-10, що розроблена на основі CD-RISC K. Conner, J. Davidson для визначення рівня резильєнтності (в адаптації З. Кірєевої, О. Односталко, Б. Бірона); опитувальник оптимізму (Life Orientation Test – LOT), що розроблений психологами С. Carver та M. Scheier для вимірювання оптимізму як риси (в адаптації Т. Гордєєвої, О. Сичова, Є. Осіна); опитувальник структури темпераменту (ОСТ, В. Русалов), зокрема індекси формально-динамічних властивостей людини, анкетування; методи математичної статистики: описова статистика, кореляційний, факторний, регресійний аналізи. Результати. Встановлено, що під час проживання пандемії і карантинних заходів зміняються суб’єктивні когнітивні оцінки ситуації з «Нічого особливого» і «Ситуація психологічно складна» до «Ситуація небезпечна». Продемонстровано існування статистичних розбіжностей у рівнях резильєнтності й оптимізму залежно від віку. Прослідковано, що до третього місяця з початку карантину, що запроваджений під час пандемії, зменшилася кількість тих, хто мав високий рівень резильєнтності (р<0,05). Вcтaновлено, що оптимізм і резильєнтність є зв’язаними ресурсами, що детермінують один одного. Констатовано, що з віком резильєнтність і оптимізм у нетиповій ситуації потребує залучення більше предикторів. Висновки. Визначено, що резильєнтність у середньої дорослості об’єднує минуле (рефлексія минулого досвіду проживання і долання складних ситуацій життя), теперішнє (усвідомлення нових обставин, свого стану і трансформація патернів поведінки у складних умовах теперішнього) і майбутнє (наявність позитивних очікувань у майбутньому, навіть нереалістичних або показних).
Посилання
2. Ваништендаль С. «Резильентность» или оправданные надежды. Раненый, но не побежденный. Женева : Бисе, 1998. 80 с.
3. Кіреєва З. О. Проявлення феномену «неpеаліcтичного оптимізму» у cтудентcьких репрезентаціях-проєктуваннях життєвого шляху. Віcник Одеcького національного універcитету Т. 17. Вип. 5. Cерія «Пcихологія». 2012. C. 48–57.
4. Односталко О. С., Кіреєва З. О., Бірон Б. В. Психометричний аналіз адаптованої версії Шкали резильєнтності (cd-risc-10). Габітус. 2020. № 14. С. 110–117.
5. Селигман М. Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни. София, 2006. 368 с.
6. Титаренко Т. М. Психологічне здоров’я особистості: засоби самодопомоги в умовах тривалої травматизації : монографія. Національна академія педагогічних наук України, Інститут соціальної та політичної психології. Кропивницький : Імекс-ЛТД, 2018. 160 с.
7. Хамініч О. М. Резильєнтність: життестійкість, життєздатність або Резильєнтність? Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки». Вип. 6. Т. 2. 2016. С. 160–165.
8. Carver С.S., Gaines J.G. Optimism, pessimism, and postpartum depression. Cognitive Therapy and Research 1987. Vol. 11. №. 4. P. 449–462.
9. Connor K. M., Davidson J. R. Development of a new resilience scale: the Connor-Davidson Resilience Scale. Depression and Anxiety. 2003. №. 18. P. 76.
10. Hobfoll S. E. Conservation of resources theory: its implication for stress, health, and resilience. In The Oxford Handbook of Stress, Health, and Coping / ed. S. Folkman, pp. 127–47. New York : Oxford Univ. Press. 2011.
11. Hobfoll S. E. Social and psychological resources and adaptation. Review of General psychology. 2002. Vol. 6. № 4. P. 307–324.
12. Rossouw P. Resilience: A neurobiological perspective. Neuropsychotherapy in Australia. 2015. March/May. №. 31. Рр. 3–8.
13. Weinstein Neil D. Unrealistic Optimism: About Susceptibility in Health Problems: Conclusions from a Community-Wide Sample. Journal of Behavioral Medicine. 1987. № 10(5). Рp. 481–500.
