ОСОБИСТІСНА КРИЗА: ПОКАЗНИКИ ПЕРЕЖИВАННЯ У СТУДЕНТСТВА

Ключові слова: криза, особистісна криза, переживання, ідентичність, досягнута ідентичність, мораторій, передчасна ідентичність, дифузна ідентичність.

Анотація

Метою статті є визначення показників переживання особистісної кризи у ранній дорослості на основі статусної моделі ідентичності. Завдання: визначити рівні переживання особистісної кризи на основі статусної моделі ідентичності у ранній дорослості; емпірично окреслити показники кожного рівня. Переживання кризи розглядається як форма активності людини, спрямована на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, досягнутої ідентичності, за негативного – фрагментарність, дифузія ідентичності. Прогностичними критеріями визначення статусів ідентичності є: прийняття власної ідентичності – набуття цілісності; поглиблений пошук, аналіз нових аспектів ідентичності; перегляд актуальних аспектів ідентичності з потенційними, які відповідають новим умовам ситуації. Методами дослідження показників переживання особистісної кризи вибрано методику «Хто я?» М. Куна, Т. Макпартленда та кластерний аналіз для статистичної обробки результатів. Результати. Прогностичним критерієм «Я-статусу» ідентичності визначено здатність до рефлексії, зокрема здатність до диференційованого аналізу ідентичності, вільної актуалізації у досліджуваних власних когнітивно-афективних утворень щодо своєї ідентичності. Основними показниками переживання особистісної кризи у студентів є: досягнення передчасного статусу ідентичності з недостатнім рівнем диференціації Я, прийняття «готових», невідрефлексованих аспектів Я, які стосуються виконання соціальних ролей; дифузна ідентичність, показниками котрої є нездатність здійснювати глибокий аналіз актуальних характеристик Я та відсутність потенційних, відсутня цілісність, інтегрованість Я; «пошуковий мораторій», показниками якого є: глибокий аналіз аспектів Я актуальних і потенційних, бачення перспективи, інтеграція різних аспектів Я, почуття цілісності. Переживання кризи є формою активності людини, спрямованою на подолання критичної ситуації та вихід за позитивного вектору на новий рівень розвитку особистості, котрий передбачає новий ресурс, досвід, що інтегрується у структуру ідентичності, за негативного – фрагментарність, деструктивні зміни, які знижують стійкість особистості. Переживання особистісної кризи на когнітивному рівні стосується змін, зокрема у самосвідомості, формуванні ідентичності.

Посилання

1. Варбан Є. Життєва криза: поняття, концепції та прояви. Проблеми сучасної психології. 2010. Вип. 8. С. 120–133.
2. Василюк Ф.Е. Жизненный мир и кризис: типологический анализ критических ситуаций. Психологический журнал. 1995. № 3. С. 90–101.
3. Готич В.О. Психологічні особливості кризи ранньої дорослості студентів. Збірник студентський наукових праць «Еврика – XXI». 2020. Вип. 21. С 5–7.
4. Козлов В.В. Динамика психологического содержания кризиса пандемии. Известия Иркутского государственного университета. Серия Психология. 2020. Т. 34. С. 40–57.
5. Кочарян А.С., Лисенная А.М. Психология переживаний : учебное пособие. Харків : ХНУ. 2011. 220 с.
6. Мадди С. Р. Смыслообразование в процессе принятия решений. Психологический журнал. 2005. Т. 26. № 6. С. 87–101.
7. Малкина-Пых И.Г. Возрастные кризисы: Справочник практического психолога. Москва : Эксмо, 2004. 896 с.
8. Маничев С.А. Критические жизненные события и профессиональное выгорание. Психологические проблемы самореализации личности. 2001. Вып. 5. С. 192–202.
9. Перри Г. Как справится с кризисом / перев. с англ. Москва : Педагогика Пресс. 1995.
10. Румянцева Т.В. Психологическое консультирование. Диагностика отношений в паре. Санкт-Петербург : Речь, 2006. 176 с.
11. Саннікова О.П. Переживання кризи: диференціально-психологічний аналіз . Наука і освіта. 2015. № 10. С. 16–22.
12. Титаренко Т.M. Життєві кризи: технології консультування. Ч. 1. Київ : Главник, 2007. 144 с.
13. Caplan G. Emotional crises. The Encyclopedia Of Mental Health. NY., 1963. Vol.2.
14. Josselson, R., & Lieblich, A. Reflections on The Narrative Study of Lives. Narrative Inquiry, 2009. № 19 (1). Р. 183–198. https://doi.org/10.1075/ni.19.1.10jos (дата звернення: 10.06.2021).
15. Mancini A.D et al. Predictors of Prolonged Grief, Resilience, and Recovery Among Bereaved Spouses, 2015. Vol. 71, Issue 12. Р. 1245–1258.
16. Marcia, J.E. The ego identity status approach to ego identity. J.E. Marcia, A.S. Waterman, D.R. Matteson, S.L. Archer, J.L. Orlofsky (Eds.. Ego identity: A handbook for psychosocial research (1–21). New York: Springer-Verlag. 1993.
17. McLean, K. C., & Pasupathi, M. Processes of identity development: Where I am and how I got there. Identity: An International Journal of Theory and Research, 2012. № 12 (1). Р. 8–28. https://doi.org/10.1080/15283488.2011.6323 63 (дата звернення: 10.06.2021).
18. Meeus, W., Van de Schoot, R., Klimstra, T., & Branje, S. Personality types in adolescence: Change and stability and links with adjustment and relationships: A five-wave longitudinal study. Developmental Psychology. 2011. № 47 (4). Р. 1181–1195. https://doi.org/10.1037/a0023816 (дата звернення: 10.06.2021).
19. Kroger J. Identity development through adulthood: The move toward “wholeness”. The Oxford Handbook of Identity Development. Oxford University PressEditors: K.C. McLean & M. Syed. 2014.
20. Stankovska G., Memedi I., Dimitrovski D. Coronavirus COVID-19 disease, mental health and psychosocial support. Society Register. Vol. 4 (2). 2020. P. 33–48. https://doi.org/10.14746/sr.2020.4.2.03 (дата звернення: 10.06.2021).
21. Zahrai Larysa Narrative identity: formation mechanism. Journal of Vasyl Stefanyk Precarpathian National University. 2020. Vol. 7, №. 2. Р. 83–89. URL: http://journals.pnu.edu.ua (дата звернення: 10.06.2021).
Опубліковано
2021-10-19
Сторінки
80-87
Розділ
СЕКЦІЯ 3 СОЦІАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ; ПСИХОЛОГІЯ СОЦІАЛЬНОЇ РОБОТИ