МЕТАМЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КОНЦЕПЦІЇ К.Г. ЮНГА

Анотація

Метою статті є методологічний аналіз основних ідей концепції К.Г. Юнга. Використано такі методи: методологічний і теоретичний аналіз, емпіричне дослідження. Виділено такі рівні методологування у психології: внутрішньоконцептуальний, міжконцептуальний, загальнопсихологічний, загальнонауковий, метаметодологічний.

Результати та висновки. Констатується, що на найвищому (метаметодологічному) рівні з’ясовується вплив психологічної концепції (теорії) на розв’язання проблем сучасної людини, суспільства та цивілізації. Констатується конструктивність ідеї К.Г. Юнга про первинність завдання психології в обґрунтуванні цілей здорового, щасливого та осмисленого життя людини, навчання самопізнанню та способам самореалізації і саморозвитку, а також вторинність завдань щодо надання психологічної допомоги потребуючим. Обґрунтовується ідея, що у внутрішньому світі людини, окрім, індивідуально неповторного, яке К.Г. Юнг вважає головною реальністю внутрішнього світу особистості, існує спільнісне, загальнолюдське у вищих його проявах, а не просто як архетипне. Зазначається, що гостра орієнтація особистості на індивідуальне призводить не тільки до саморозвитку, прояву творчості, прагнення стати щасливою людиною, одержувати автентичні задоволення, але й до культивування егоїзму, необґрунтованого самопокладання, зумовлює бар’єри, непорозуміння і конфлікти у міжособистісній взаємодії. Стверджується, що поєднання зазначених тенденцій посилює здатність людини до прояву любові, творення добра і боротьби зі злом, забезпечення свободи і відповідальності, долає егоїстичні тенденції, поглиблює взаєморозуміння, духовну, моральну, соціальну та психологічну ідентичність. Аналізуються виділені та охарактеризовані вченим головні комплекси (архетипи) колективного несвідомого – «самість», «персона», «тінь», «анімус» та «аніма». Обґрунтовується теза про те, що центром архетипу «самість» є духовне Я трансцендентного походження та іманентного існування. Характеризується феноменологія духовного Я. Стверджується, що наша «тінь» зумовлена не тільки архетипом соціальної та психологічної природи, але й духовними чинниками, зокрема, наслідком гріхування людини. Зазначається, що архетип «персона» як несвідомий елемент колективної психіки не має однозначної архетипічної природи, бо форми вираження цього архетипу динамічно змінюються під впливом тенденцій розвитку сучасної культури та цивілізації загалом. Констатується, що у внутрішньому світі людини, окрім психіки (особистості), існує духовне Я. Охарактеризовано взаємозв’язки між ними. Висунуто гіпотезу, що для здорової особистості архетип «аніма» майже однозначно представлений в колективному несвідомому жінки, а «анімус» – чоловіка, а не в обох статях одночасно.