ТИПОЛОГІЧНИЙ ДІАПАЗОН ОСОБИСТІСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ЕМПІРИЧНИЙ ВИМІР
Анотація
Мета. Стаття присвячена емпіричному дослідженню типологічного діапазону особистісного потенціалу педагогічних працівників.
Методи. В якості базових компонентів особистісного потенціалу як потенціалу саморегуляції розглядаються показники задоволення життям, суб’єктивного щастя, особистісної та соціальної ідентичності, стресостійкості, рефлексивності, усвідомленої саморегуляції та самоорганізації, толерантності до невизначеності, осмисленості життя, прояву копінгових стратегій. Загальна кількість педагогічних працівників, які взяли участь в дослідженні на різних етапах, склала 884 особи. Статистична процедура базується на факторному та кластерному аналізах.
Результати. За результатами факторного аналізу уточнено функціональну структуру особистісного потенціалу та визначено, що вона включає три компоненти. Потенціал самовизначення (18,75% дисперсії) характеризується результуючими змінними суб’єктивного характеру – задоволенням життям, суб’єктивним щастям, та об’єктивного – особливостями особистісної та соціальної ідентичності, насиченістю стресових подій в житті особистості. Потенціал реалізації (18,26% дисперсії) визначається здатністю особистості до рефлексії, саморегуляції та самоорганізації, толерантністю до невизначеності. Потенціал збереження (14,93% дисперсії) в ситуаціях тиску та загроз, зниження загальної осмисленості життя забезпечується розвиненими копінговими стратегіями. Кластерний аналіз засвідчив існування 7 типів особистісного потенціалу, з яких низький (або дефіцитарний) тип властивий 12,1% педагогічних працівників, високий (або профіцитарний) тип – 10,1% осіб, інші 5 типів розподіляються між 77,8% досліджуваних та інтерпретуються як середні або перехідні типи особистісного потенціалу.
Висновки. Визначений типологічний діапазон відображає змістово-динамічні характеристики особистісного потенціалу на різних етапах його розвитку та реалізації. Динаміка особистісного потенціалу може бути співвіднесена з динамікою індивідуальної освітньої траєкторії та психологічними закономірностями її проєктування, що й визначає перспективи подальших наукових розвідок.
Посилання
2. Личностный потенциал: структура и диагностика / Д.А. Леонтьев и др. Москва : Смысл, 2011. 675 с.
3. Лушин П.В. Хаос и неопределенность: от страдания – к росту и развитию. Киев : Астрая, 2017. 144 с.
4. Максименко С.Д. Життєвий шлях особистості як базова категорія генетичної психології. Науковий вісник Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського. Серія «Психологічні науки». 2014. Вип. 2.12. С. 5–13.
5. Моросанова В.И., Коноз Е.М. Стилевая саморегуляция поведения человека. Вопросы психологии. 2000. № 2. С. 118–127.
6. Сухенко Я.В. Структурно-функціональна типологія особистісного потенціалу педагогічного працівника. Вісник післядипломної освіти. Серія «Соціальні та поведінкові науки». 2019. Вип. 8 (37). С. 116–130.
7. Титаренко Т.М. Сучасна психологія особистості. Київ : Марич, 2009. 232 с.
