ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЖИТТЄСТІЙКОСТІ В ГІБРИДНІЙ ВІЙНІ
Анотація
У статті подано огляд гібридної війни, психологічної стійкості та пов’язаних із цим проблем, з якими стикаються люди, громади. Розглянуто соціальну безпеку щодо психологічних наслідків гібридних загроз.
Спираючись на наукові джерела, ми визначили, що саме стійкість є головною концепцією щодо політики безпеки. Під стійкістю мається на увазі здатність особистості здолати неприємності, відновитись і повернутись до нормальної діяльності після протистояння ненормальній, тривожній та часто несподіваній загрозі.
У статті представлено аналіз концепції стійкості Макаслана, яка включає сім характеристик стійкості.
Метою статті є проведення емпіричного дослідження стійкості і стилю саморегуляції поведінки
військовослужбовців.
Методи. Для дослідження стресостійкості ми використовували тест життєстійкості (Д.О. Леонтьєв, О.І. Рассказова). Для діагностики стилю саморегуляції особистості ми використовували опитувальник «Стиль саморегуляції поведінки» (В.І. Моросанова).
Результати. У емпіричному дослідженні ми визначили, що в групі досліджуваних з рівнем життєстійкості нижче середнього в 66% випадків переважає низький рівень загальної саморегуляції, високий рівень стресостійкості характерний для 34% досліджуваних.
У групі респондентів з рівнем розвитку життєстійкості вище середнього у 76% солдатів виявлено високий рівень загальної саморегуляції, низький властивий лише 24%. Отже, що нижчим є рівень життєстійкості, то нижчим є і рівень загальної саморегуляції, і навпаки.
Висновки. Нами було визначено, що військовослужбовці, що відрізняються рівнем життєстійкості вище середнього, гнучко і адекватно реагують на зміну умов службової діяльності, легко опановують нові види активності, впевненіше почувають себе в незнайомих ситуаціях.
Військовослужбовці з рівнем життєстійкості нижче середнього більш залежні від ситуації і думки оточення. Успішність опанування нових видів діяльності у таких досліджуваних дуже залежить від відповідності стильових особливостей регуляції і вимог виду активності, що опановуються. У них часто виникають труднощі у визначенні мети і програми дій, адекватних поточній ситуації, вони не завжди помічають зміни ситуації, що також часто призводить до невдач.
Посилання
2. Коростылева Л.А. Психология самореализации личности: затруднения в профессиональной сфере. Санкт-Петербург, 2005. 222 с.
3. Либина А.В. Совладающий интеллект: человек в сложной жизненной ситуации. Москва, 2008. 400 с.
4. Личностный потенциал: структура и диагностика / под ред. Д.А. Леонтьева. Москва : Смысл, 2011. URL: http://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=5973929 (дата звернення: 10.07.2019).
5. Моросанова В.И. Развитие теории осознанной саморегуляции: дифференциальный подход. Вопросы психологии. 2011. № 3. С. 132–144.
6. Наливайко Т.В. Исследование жизнестойкости и ее связей со свойствами личности: автореф. дисс. … канд. психол. наук : 19.00.01. Челябинск, 2015. 21 с.
7. Осницкий А.Н. Саморегуляция активности субъекта в ситуации потери работы. Вопросы психологии. 1999. № 1. С. 92–104.
8. Фоминова А. Жизнестойкость личности. Москва, 2015. 152 с.
9. Чудновский В.Э. Становление личности и проблема смысла жизни: избранные труды. Москва, 2006. 768 с.
10. Hoffman F. Conflict in the 21st Century: The rise of Hybrid Wars. Arlington, 2015.
11. Pospisil J. Resilienz: Die Neukonfiguration von Sicherheitspolitik im Zeitalter von Risiko. Austrian Journal of Political Science. 2013. No. 1. pp. 18–42.
12. Garmezy N. Vulnerability Research and the Issue of Primary Prevention. American Journal of Orthopsychiatry. 2014. No. 41. pp. 101–116.
13. Rutter M. Protective Factors in Children’s Responses to Stress and Disadvantages in Primary prevention of psychopathology, M.W. Kent and J.E. Rolf editors. Primary prevention of psychopathology (Vol. 3, Social competence in children.University Press of New England). Hanover, 2015. pp. 49–74.
14. McAslan A. The Concept of Resilience. Understanding its Origins, Meaning and Utility. Adelaide, Australia, 2010.
15. Brassett J., Croft S., Vaughan-Williams N. Introduction: An Agenda for Resilience Research in Politics and International Relations. Politics. 2014. No. 4. pp. 221–228.
16. Joseph J. Resilience as Embedded Neoliberalism: A Governmentality Approach. Resilience. 2013. No. 1. pp. 38–52.
17. Dunn Cavelty M., Prior T. Resilience in Security Policy: Present and Future. CSS Analysis in Security Policy. 2014. No. 142. pp. 142.
18. Bērziņš J. Russia’s New Generation Warfare in Ukraine: Implications for Latvian Defense Policy. Policy Paper. 2014. No. 02. pp. 125–127.
19. Giegerich B. Hybrid Warfare and the Changing Character of Conflict. Connections: The Quarterly Journal 15. 2016. No. 2. pp. 65–72.
20. Joel Andersson J. Hybrid Operations: Lessons from the Past. 2015. URL: https://www.iss.europa.eu/content/hybrid-operations-lessons-past (дата звернення: 10.07.2019).
21. Anthony I., Grand C., Lewis P. Towards a New European Security Strategy? Assessing the Impact of Changes in the Global Security Environment. Luxembourg, 2015.
22. Samelson F. World War I Intelligence Testing and the Development of Psychology. Journal of the History of Behavioral Sciences. 2014. No. 3. pp. 274–282.
23. Brett T. Litz. Research on the Impact of Military Trauma: Current Status and Future Directions. Military Psychology. 2007. No. 3. pp. 217–238.
24. William P. Nash. Combat/Operational Stress Adaptations and Injuries. New York, 2007.
25. Litz B., King L., King D., Orsillo S., Friedman M. Warriors as Peacekeepers: Features of the Somalia Experience and PTSD. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 1997. No. 6. pp. 1001–1010.
