ВИВЧЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПРУЖНОСТІ ОСОБИСТОСТІ МЕТОДОМ СЕМАНТИЧНОГО ДИФЕРЕНЦІАЛА
Анотація
Мета. Метою дослідження є аналіз дослідницького потенціалу спеціального варіанту методу семантичного диференціала (шкала психологічної пружності – 11) та емпіричне встановлення зв’язку психологічної пружності особистості з її контактністю та гнучкістю у спілкуванні як компонентів комунікативної компетентності особистості на вибірці 289 українських студентів (140 чоловіків та 149 жінок), з яких 123 студенти віком від 19 до 23 років, які здобувають першу вищу освіту, та 166 студентів віком від 24 до 45 років, які здобувають другу вищу освіту.
Методи. В емпіричному дослідженні використовувались такі психодіагностичні методи: 1) спеціальний варіант методу семантичного диференціала (шкала психологічної пружності – 11) (С. Кравчук); 2) тест життєстійкості С. Мадді (в адаптації Д. Леонтьєва й О. Рассказової); 3) опитувальник «Діагностика самоактуалізації особистості» (А. Лазукін, в адаптації Н. Каліної).
Результати. Спеціальний варіант методу семантичного диференціала для вивчення психологічної пружності особистості характеризується високою ретестовою надійністю. Одинадцять пунктів спеціального варіанту методу семантичного диференціала характеризуються внутрішньою узгодженістю. Концепт «психологічна пружність» розглядається як інтегративна властивість особистості, яка виявляється у здатності зберігати у критичних ситуаціях стабільний рівень психологічного та фізичного функціонування, виходити з таких ситуацій без стійких порушень, успішно адаптуватися до несприятливих змін. Виявлено значущі прямі кореляційні зв’язки психологічної пружності із життєстійкістю та трьома компонентами життєстійкості – залученістю, контролем і прийняттям ризику.
Висновки. Отримані емпіричні результати свідчать про надійність і валідність спеціального варіанту методу семантичного диференціала для вивчення психологічної пружності особистості. Емпірично встановлено прямі значущі зв’язки психологічної пружності з контактністю та гнучкістю у спілкуванні. Чим більшою мірою особи характеризуються контактністю та гнучкістю у спілкуванні, тим вони більше схильні до психологічної пружності.
Посилання
2. What predicts psychological resilience after disaster? The role of demographics, resources, and life stress / G.А. Bonanno et al. Journal of Consulting and Clinical Psychology. 2007. № 75 (5). P. 671–682. DOI: 10.1037/0022-006X.75.5.671 (дата звернення: 22.05.2019).
3. Garmezy N. Resilience and vulnerability to adverse developmental outcomes associated with poverty. The American Behavioral Scientist. 1991. № 34. 416 p.
4. Kravchuk S. Hardiness as a factor of psychological resilience of youth in conditions of military conflict. Mental Health: global challenges. 2018. № 32. P. 42.
5. Lazarus R.S. From psychological stress to emotions: A history of changing outlooks. Annual Review of Psychology. 1993. № 44. P. 1–21.
6. Luthar S.S., Cicchetti D., Becker B. The construct of resilience: A critical evaluation and guidelines for future work. Child Development. 2000. № 71 (3). P. 543–562.
7. Maddi S.R., Khoshaba D.M. Hardiness and Mental Health. Journal of Personality Assessment. 1994. № 63 (2). P. 265–274.
8. Masten A.S. Global perspectives on resilience in children and youth. Child Development. 2014. № 85. P. 6–20. DOI: 10.1111/cdev.12205 (дата звернення: 22.05.2019).
9. Norris F.H. Community Resilience as a Metaphor, Theory, Set of Capacities, and Strategy for Disaster Readiness. Am J Community Psychol. 2008. № 41 (1–2). P. 131–134.
10. Rutter M. Annual research review: Resilience – clinical implications. The Journal of Child Psychology and Psychiatry. 2013. № 54. P. 474–487. DOI: 10.1111/j.1469–7610.2012.02615.x (дата звернення: 22.05.2019).
11. Scoloveno R. A Concept Analysis of the Phenomenon of Resilience. Simulation Laboratory, Rutgers University Camden, USA. 2016. № 5. 353 p. DOI: 10.4172/2167–1168.1000353 (дата звернення: 22.05.2019).
12. Silk J.S. Resilience among children and adolescents at risk for depression: Mediation and moderation across social and neurobiological contexts. Dev Psychopathol. 2007. № 19. P. 841–865.
13. Tusaie K., Dyer J. Resilience: A Historical review of the construct. Holist Nurst Pract. 2004. № 18 (1). P. 3–8. DOI: 10.1097/00004650–200401000–00002 (дата звернення: 22.05.2019).
14. Ungar M. A constructionist discourse on resilience: Multiple contexts, multiple realities among at-risk children and youth. Youth and Society. 2004. № 35. P. 341–365. DOI: 10.1177/0044118X03257030 (дата звернення: 22.05.2019).
15. Walsh F. Family Resilience: A developmental systems framework. European Journal of Developmental Psychology. 2016. № 13 (3). P. 313–324. DOI: 10.1080/17405629.2016.1154035 (дата звернення: 22.05.2019).
16. Werner E.E. Vulnerable but invincible: a longitudinal study of resilient children and youth. New York : McGraw-Hill, 1989. 284 p.
17. Williamson J. Psychosocial interventions, or integrated programming for well-being? Interventions. 2006. № 4 (1). P. 4–25. DOI: 10.1097/01.WTF.0000229526.63438.23 (дата звернення: 22.05.2019).
