«НЕУСВІДОМЛЮВАНИЙ АНАЛІТИЧНИЙ ТРЕТІЙ» ЯК МЕТАФОРА ОПРАЦЮВАННЯ СТАГНАЦІЇ У ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНІЙ ДІАДІ

Анотація

Перед українською професійною психотерапевтичною спільнотою постають надзвичайно нагальні завдання та виклики, що потребують пошуку відповідних метафор та інструментів для вирішення, а саме: подолання травм війни, розщеплення, кризи ідентичності, питання встановлення та репарації контакту, подолання та опрацювання криз і глухих кутів у комунікації. Автором розглянуто використання метафори третього у різних контекстах, зокрема: третього у розвитку, третього у культурі, третього у стосунках. Завдяки здійсненому аналізу у статті виокремлено та узагальнено таку метафору психотерапевтичної роботи, як «Неусвідомлюваний Третій». Автор наводить кейс зі своєї роботи, що ілюструє використання даної метафори. Мета статті полягає у всебічному розгляді такої метафори психотерапевтичної роботи, як «Неусвідомлюваний Третій». Методи дослідження. Основним методом отримання результату є теоретичний аналіз і синтез, у межах котрого здійснюється добір та узагальнення інформації; її зіставлення, порівняння та критичне осмислення, а також формулювання основних характеристик неусвідомлюваного аналітичного Третього як предмету дослідження. Результати. Показано, що ми спостерігаємо зміщення фокусу від «психології однієї людини» до «психології стосунків». У зв’язку із цим багато понять також потребують свого переосмислення, оскільки вони є пояснювальними конструктами та метафорами, що описують психотерапевтичний процес як вплив на інтрапсихічне аналізанта, натомість у психотерапії, що ґрунтується на «психології двох осіб», ми маємо справу з міжособистісними стосунками, що призводить до необхідності докорінним чином переосмислити застосовувані аналітичні інструменти. Також зазначається, що Третій допомагає помітити, розпізнати та осмислити глухі кути терапії, що переживаються терапевтичною парою як стагнація. Висновки. Завдяки метафорі «Неусвідомлюваного Третього» стає можливим виявлення та осмислення глухих кутів у психотерапевтичному процесі. Наступним питанням є їх опрацювання. Аналітик повинен утвердитися як суб’єкт в аналітичному просторі. Щоб досягти цього, у ситуації психотерапевтичного діалогу має відбуватися розкриття психічного змісту, психічного процесу, емоційної реальності чи стану себе, що узгоджується з характером аналітика. Така позиція передбачає можливість взаємних роздумів над кризами та глухими кутами в роботі.