ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ ТРАВМ ВІЙНИ: ІНТЕГРАТИВНИЙ ПІДХІД

Анотація

Статтю присвячено проблемі інтегративного підходу до визначення особливостей переживання множинних травм російсько-української війни. Мета статті – емпіричне вивчення вікових особливостей переживання травм війни в контексті інтеграції психологічних знань про особистість у кризових ситуаціях. Методи дослідження: Госпітальна шкала тривоги і депресії (HADS, A.S. Zigmond і R.P. Snaith, 1983, адаптація А.В. Андрущенко, 2003), опитувальник симптомів ПТСР PCL-5 (F.W. Weathers, B. T. Litz, T. M. Keane, 2013), опитувальник реакцій горювання (HGRC, N. S. Hogan, 2001), опитувальник соціальної підтримки (ISS, N. S. Hogan, L. A. Schmidt, 2016). У даному дослідженні ми порівняли травми війни осіб віком від 13 до 70 років, які перебували в зоні активних бойових дій, залишали її шляхом внутрішньої міграції та були у своїх містах і селищах у тимчасовій окупації (Київська, Сумська, Харківська області України), всього у дослідженні взяли участь 328 осіб. Результати дослідження: досліджуваним незалежно від віку властиві такі травми війни, як відокремленість від членів сім’ї, численні смерті членів родини і друзів, зруйновані будинки та смерть домашніх тварин; найбільше травми війни вплинули на систему цінностей та переконань підлітків та молоді, які чи не вперше в житті стикнулися з неконтрольованим світом, звідси ми можемо констатувати наявність моральної травми, за відсутності симптомів ПТСР. Існують негативні статистично значущі кореляції соціальної підтримки з показниками PCL-5, зокрема уникнення та інтрузій, а також з симптомами депресії Госпітальної шкали HADS. Висновки: у всіх учасників дослідження наявні травмівні події, які зумовлюють роздратованість, підвищену збудливість, проблеми зі сном та з харчовою поведінкою, однак не призводять до посттравматичних розладів; переважна більшість досліджуваних віком до 50 років мобілізовані для подальшої боротьби за перемогу, симптоми ПТСР у них виражені несуттєво, так само як і провина, гнів, відчай, що супроводжують травмівні втрати, натомість, особи старші 50 років важко адаптуються до нового місця проживання, більше прив’язані до своїх будинків і домашніх господарств, розлука з якими супроводжується у них відчаєм і панічними реакціями.