АДАПТАЦІЯ ДО РОЛІ МАТЕРІ ЯК ПСИХОЛОГІЧНЕ ПЕРЕЖИВАННЯ

Ключові слова: аксіопсихологія, буття, вартості, сенси, смисли, смисложиттєві орієнтації, цін- нісно-смислова сфера

Анотація

Метою статті є здійснення рефлексивного аналізу онтофеноменальної сутності особистості, зважаючи на її аксіопсихологічні і смисложиттєві пріоритети. Основні завдання пошукування центруються довкола аналітичного окреслення аксіопсихологічних складових частин особистості, дослідження системи сенсів і смислів людини в контексті її життєвих домагань, віднаходження онтофеноменальних формовиявів екзистенційних запитів людського буття.

Методи дослідження: аналізу і систематизації наукової літератури, порівняння та узагальнення, науково-психологічного методологування і соціогуманітарного теоретизування.

Результати. Ставлення людини до дійсності та соціального довкілля опосередковується внутрішньо прийнятими цінностями, які становлять екзистенційне осереддя її буття. Формування, розвиток і реалізація моральних, інтелектуальних та естетичних запитів й інтересів особистості у процесі її життєдіяльності опосередковуються системою аксіопсихологічних імперативів, вищим ступенем організації яких є система сенсів і смислів людини. Сутнісне розмежування смислу і сенсу полягає в тому, що перше утримує стратегічні шляхи існування людини у її духовному самоплеканні, а друге опосередковується чуттєвим, досвідним сприйняттям особою дійсності, що є основою визначення тактичних пріоритетів її життєактивності. Сенси і смисли людини формуються під впливом її вартісної складової і виявляються у вчинку як сутнісному осередді людського існування. У повноцінному вираженні вчинок завжди є формовиявом духовного розвитку суб’єкта зі сталою системою моральних ідеалів, суспільних домагань, персоніфікованих цінностей і вособистіснених смислів.

Висновки. Pезультатом взаємодії людини і світу є віднаходження особистістю певних розумових узагальнень і синтезований вияв її життєвих пріоритетів на шляху до чуттєво збагаченої екзистенції, таланту сприймати та повномірно переживати дійсність, надихати сенсом кожний момент, значуще сприймати фрагмент чи цілісну подію свого буття, насичувати його індивідуально неповторним змістом – творити своє Я у відповідності з персоніфікованими смисложиттєвими орієнтирами.

Посилання

1. Бех І.Д. Відповідальність особистості як мета виховання. Початкова школа. 1994. № 9-10. С. 4–8.
2. Карпенко З.С. Предмет і метод аксіопсихології особистості. Психологія і суспільство. 2008. № 1. С. 23–31.
3. Карпенко З.С. Аксіологічна психологія особистості. Івано-Франківськ : Лілея-НВ, 2009. 512 с.
4. Леонтьев Д.А. Психология смысла: природа, строение и динамика смысловой реальности. 2-е испр. изд. Москва : Смысл, 2003. 487 с.
5. Психологія вчинку: Шляхами творчості В.А. Роменця: зб. ст. / упоряд. П.А. М’ясоїд ; відп. ред. А.В. Фурман. Київ : Либідь, 2012. 296 с.
6. Роменець В.А. Вчинкова організація канонічної психології. Психологія і суспільство. 2000. № 2. С. 25–56.
7. Сафонік Л.М. Буттєвість сенсу людського життя. ЛНУ ім. Івана Франка. Львів, 2016. 350 с.
8. Фурман А.А. Психологія смисложиттєвого розвитку особистості. Тернопіль : ТНЕУ, 2017. 508 с.
9. Фурман А.В. Світ методології. Психологія і суспільство. 2015. № 2. С. 47–60.
10. Ядов В.А. Саморегуляция и прогнозирование социального поведения личности: Диспозиционная концепция. Москва, 2013. 376 с.
11. Sheldon K. M., Kasser T. Coherence and congruence: two aspects of personality integration. Journal of Personality and Social Psychology. 1995. Vol. 68. 531–543.
Опубліковано
2020-11-04
Сторінки
13-19
Розділ
СЕКЦІЯ 1 ЗАГАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ; ПСИХОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ