ТРАНСФОРМАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ В ПЕРІОД ГЛОБАЛЬНОЇ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ КРИЗИ

Анотація

Мета. Стаття має на меті пояснення трансформації особистості як способу адаптації в умовах тривалої суспільної кризи. Пояснені специфічні умови розгортання індивідуальних психологічних криз на фоні поєднання постмодерної культури та проблем становлення українського суспільства.

Методи. Проаналізовані та узагальнені провідні теоретичні концепції та результати емпіричних досліджень українських вчених, що пояснюють особистісні трансформації як спосіб подолання життєвих труднощів.

Результати. Простежені три етапи еволюції наукових уявлень про особистісні трансформації в кризові етапи життя, що відповідають загальному соціально-історичному контексту розвитку: класичний, присвячений з’ясуванню негативних наслідків життєвих труднощів та можливостей їх конструктивного подолання; некласичний, коли криза постає як потенційно-корисний ресурс самовдосконалення та умова досягнення особистісної зрілості; постнекласичний, в якому криза є неминучим і повторюваним етапом життєвого шляху, що актуалізує внутрішні механізми смислової інтерпретації отриманого досвіду. Постмодерна культура та наукова парадигма потребує перегляду уявлень про особистість як суб’єкт соціальних відносин та свідомої діяльності, оскільки сам характер цих відносин та діяльності докорінно змінився.

Висновки. Обґрунтована думка, що ресурсні можливості для виникнення й подолання життєвих криз шляхом особистісної реорганізації закладені у природі кожної людини. На основі проведеного аналізу запропонований перелік завдань психологічної допомоги в ситуації життєвої кризи за вичерпаних адаптаційних ресурсів людини. Ці засоби забезпечують прогресивний розвиток і водночас профілактику особистісних деструкцій в кризовому середовищі. Шлях, що обирає кожна особистість для подолання власних переживань, визначає загальний поступ суспільства в подоланні глобальної кризи.