Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки»

ЩО ЗАВАЖАЄ КЛІЄНТУ ПОЧУВАТИСЯ БЕЗПЕЧНО В ПРОЦЕСІ ПСИХОТЕРАПІЇ: ПІЛОТАЖНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

Тетяна Іванівна Збродько — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Мета. Статтю присвячено обґрунтуванню програми емпіричного дослідження особливостей переживання безпеки клієнтом у процесі психотерапії та результатам пілотажного етапу. Дослідження зосереджувалося на чотирьох компонентах, які впливають, на нашу думку, на переживання психологічної безпеки клієнтом: регулюванні міжособистісного ризику (вразливість до соціального болю), екзистенційній безпеці, міжособистісному функціонуванні та негативних емоційних станах. Методи. У межах пілотажного етапу дослідження з вибіркою 35 осіб, які мали досвід психотерапії, для вимірювання цих компонентів використано авторську анкету й такі методики, як шкала самооцінки Розенберга; тест автономії-прив’язаності; методика оцінювання виразності психологічного дистресу для масових опитувань «Експрес-тест SCL-9-NR »; методика довіри / недовіри особистості до світу, до інших людей, до себе; міжнародний опитувальник травми (IT Q); шкала оцінки рівня реактивної (ситуативної) та особистісної тривожності Ч. Д. Спілбергера – Ю. Л. Ханіна; скринінг депресії PH Q-2 та шкала депресії PH Q-9; методика діагностики інтерсуб’єктності; шкала міжособистісних взаємин опитувальника Outcome Questionnaire-45; методика самооцінки генералізованого типу прив’язаності. Результати дослідження показали, що ситуативна тривожність у процесі психотерапії має зворотну кореляцію із самооцінкою, довірою до себе, інших та світу, інтерсуб’єктністю клієнта, шкалою міжособистісних взаємин, самозвітом про ефективність терапії, а також позитивну кореляцію з особистісною тривожністю, індексом травми, глобальним індексом дистресу та тяжкістю депресії. Важливу роль у формуванні почуття безпеки клієнта відіграє також поведінка терапевта. Висновки. Отримані результати потребують реплікації на більшій вибірці для остаточної верифікації. Поглиблене розуміння феномену безпеки клієнта в контексті психотерапевтичного процесу може стати основою для розробки інструментів, що допоможуть покращити ефективність психотерапевтичної допомоги.

КОНЦЕПТ «ВИЩОГО Я» Р. АССАДЖОЛІ ТА П. ФЕРУЧЧІ В КОНТЕКСТІ ПСИХОЛОГІЇ ОСОБИСТОСТІ І ПРАКТИК УПРАВЛІННЯ ЧАСОМ

Лілія Василівна Полещук — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Анотація. Публікація надає аналіз концепту «вищого Я» Роберта Ассаджолі та П’єра Феруччі в контексті психології особистості і практик управління часом. Необхідність актуалізації концепту «вищого Я», на наш погляд, пов’язана з наявною у сучасних умовах проблемою особистісної та професійної ідентичності людини. Рішення проблеми ідентичності, запропоноване у дослідженнях Р. Ассаджолі та П. Феруччі, створює психологічний фундамент загалом щодо ефективних життєвих стратегій та підвищення часової компетентності зокрема. У статті проводиться аналіз основних ідей, що висуваються в цьому концепті, таких як самоусвідомлення, саморозвиток, самокерування та саморегуляція. У статті розглядаються різні практичні методи застосування концепту «вищого Я» в повсякденному житті, особистісному розвитку та професійній діяльності. Зокрема, розглядаються підходи до самоаналізу, самооцінки, встановлення цілей та пріоритетів, планування та організації робочого часу, а також стратегії управління стресом і забезпечення балансу між різними сферами життя. Висвітлюється, як використання концепту «вищого Я» може сприяти ефективному управлінню часом, покращенню особистісних якостей та досягненню успіху в різних сферах життя. Як методи дослідження використовуються загальнонаукові методи аналізу, синтезу, абстрагування, емпіричні дослідження, метод кейс-студій та метод когнітивних експериментів. Метою дослідження є актуалізація психологічного концепту «вищого Я» у контексті проблематики управління часом. Методом дослідження є підхід інтегральної психології у контексті проблематики управління часом, підсилений загальнонауковими методами абстрагування, аналізу та синтезу. Результатом дослідження стало узагальнення розуміння концепту «вищого Я» у науковому дискурсі інтегральної психології в контексті управління часом. Особливе значення у цьому сенсі набувають дослідження психології волі у їх багатомірних зв’язках з проблематикою інтегральної психології та зокрема концепту «вищого Я». Висновок: встановлення особливостей взаємодії вольової сили людини, яка належить до складу «вищого Я» та часового простору. І те, що у певних умовах у процесі цих взаємодій відбувається певна ентропія вольової сили, що суттєво знижує рівень суб’єктності людини, пов’язаний з вольовою активністю «вищого Я». Використання концепту «вищого Я» в управлінні часом може допомогти особистості розвивати більш гнучкий та адаптивний підхід до використання часу. «Вище Я» може сприяти розумінню того, що іноді потрібно змінити підходи до управління часом залежно від умов, що постійно змінюються, цілей або пріоритетів. Це може включати здатність перепланувати, реорганізувати та відмовитися від непродуктивних дій. «Вище Я» може допомогти особистості розробляти гнучкі стратегії управління часом, які відповідають її поточним потребам та контексту.

КОУЧИНГ В ОСВІТІ: ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА

Іван Романович Крупник — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Тематика статті є актуальною, оскільки висвітлює шляхи підвищення ефективності освітнього процесу. Мета. Висвітлення теоретичних аспектів освітнього коучингу та його практичної значущості. Окрім того, важливим є аналіз перспектив застосування коучингових технологій у сучасному суспільстві взагалі та освіті зокрема. Підґрунтям слугували роботи сучасних видатних коучів та освітян, які застосовують коучингові технології. Методи. Методи теоретичного аналізування, синтезу, узагальнення, що дали змогу об’єднати сучасні напрями коучингових технологій в освіті. Опитування: анкетування здобувачів вищої освіти з метою виявлення їх становлення до застосування коучингових технік як у викладанні навчального матеріалу, так і в самостійному навчанні. Результати. Теоретичний аналіз указаної проблеми висвітлив значущий потенціал використання коучингу в освіті. Значний теоретичний та практичний інтерес становить аналіз найбільш ефективних на освітянський ниві коучингових технік. З боку як викладання, так і якісного засвоєння знань здобувачами, зокрема в процесі самоосвіти. Враховуючи ці два аспекти, ми описали моделі успішної коучингової взаємодії в системі «викладач – здобувач» за окремими навчальними дисциплінами, проаналізували результати опитування здобувачів вищої освіти стосовно ефективності коучинг-технологій у навчанні. Висновки. Коучинг в освіті є інструментом для покращення якості навчального процесу, який здатен підняти його на новий, вищий рівень. Застосування коучингових моделей в освітньому процесі вимагає активного, усвідомленого підходу до навчання з боку здобувачів та створення партнерської, суб’єкт-суб’єктної взаємодії між учасниками освітнього процесу.

САМОРЕГУЛЯЦІЯ ЯК ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ФОРМУВАННЯ КРЕАТИВНОСТІ ПІДЛІТКІВ ІЗ ПОРУШЕННЯМИ РОЗУМОВОГО РОЗВИТКУ

Галина Юріївна Галацан — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

статті наведено значення саморегуляції для формування креативності підлітків із порушенням розумового розвитку. Метою дослідження є з’ясування стану загальної саморегуляції та її складових: наполегливості та самовладання в підлітків із порушенням розумового розвитку. Методи дослідження. У дослідженні використано методику А. В. Зверькова в модифікації Є. В. Ейдмана для дослідження рівня вольової саморегуляції. Результати. Мінливі умови навколишнього середовища вимагають адаптації людини для підтримування рівноваги людини й зовнішнього світу. Адаптаційні процеси весь час змінюються відповідно до змінних умов середовища. Психічна адаптація дає змогу задовольняти актуальні потреби індивіда, поведінки та всієї діяльності загалом. Для здійснення адаптації потрібна саморегуляція. Саморегуляція підтримує психічну активність, забезпечує свідому організацію і корекцію дій і виступає як вольова лінія діяльності. На цьому рівні регулювання здійснюється не як дія одного мотиву, а як складне особистісне рішення, у якому враховуються бажане і небажане й конкретно змінюється ставлення перебігу діяльності. Творчість як діяльність є складним процесом, у якому задіяні індивідуально-психологічні властивості людини. Враховуючи, що креативність – це складова творчості, а творчість неможлива без особистісних якостей, необхідним є формування її складових і, зокрема, саморегуляції. Саме вони надають результатам старань унікальності, цінності, неповторності. Рефлексія є механізмом особистісно-смислового рівня саморегуляції і психологічною детермінантою креативності. Тому доцільно було вивчення стану саморегуляції дітей підліткового віку. Висновки. Встановлено, що рівень вольової саморегуляції підлітків із порушенням розумового розвитку змінився за загальним рівнем та його складовими. Із середнього рівня розвитку всі показники вольової саморегуляції підвищилися й перейшли на наступний, підвищений, рівень, що свідчить про результативність застосованої корекційної програми.

ДОМІНАНТНІ КОПІНГ-СТРАТЕГІЇ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ, ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ ДО РЕАЛІЙ МИРНОГО ЖИТТЯ

Світлана Олександрівна Ганаба, Сергій Валерійович Бурбела — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Метою статті є визначення домінантних копінг-стратегій учасників бойових дій, які повернулися до реалій мирного життя. Методи. Аналіз та синтез є основними методами дослідження, за допомогою яких здійснено добір, порівняння та узагальнення інформації. Результати. Більшість учасників опитування використовує активні та продуктивні копінг-стратегії, які орієнтовані на розв’язання проблем, критичне осмислення їх результатів та вміння організовувати й планувати власну діяльність. Респонденти продемонстрували здатність до високого рівня самоорганізації та планування в цілеспрямованому подоланні стресогенних ситуацій. Майже половина учасників опитування у розв’язанні складних життєвих ситуацій звертається по допомогу до рідних, близьких людей, дещо рідше – до фахівців тощо. Частина військовослужбовців використовує пасивні та непродуктивні копінг-стратегії, які спрямовані на уникнення розв’язання проблем, відчувають роздратування чи шкодують, що не здатні вирішити ситуацію. Не лише подолання проблемної ситуації, а й пристосування до певних обставин шляхом уростання в середовище, уникнення травмувальних ситуацій мають конструктивний сенс. Вибір ефективної копінг-стратегії залежить від особливостей перебігу складної життєвої ситуації. Так, за певних обставин учасники бойових дій самостійно долають труднощі, в інших – їм необхідна підтримка соціального оточення, а ще в інших – вони схильні до уникнення проблемної ситуації, оцінивши її негативні наслідки. Ефективним є використання всіх трьох стратегій. Висновки. Пріоритетність використання активних копінг-стратегій свідчить про здатність військовослужбовців акцентувати увагу на поставлених завданнях, які спрямовані на розв’язання проблемних ситуацій і відображають спробу змінити ситуацію. Визначення домінантних копінг-стратегій є важливим аспектом у створенні психокорекційних програм та реабілітації військовослужбовців, оскільки дає змогу напрацювати певну схему «оздоровлення психіки» учасників бойових дій.

ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ВІКАРНОЇ ТРАВМИ ТА ДЕПРЕСІЇ У ПСИХОЛОГІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ В УМОВАХ ВОЄННИХ КОНФЛІКТІВ

Анаіт Едуардівна Мелоян, Євген Володимирович Лікарчук — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Мета. Метою статті є висвітлення результатів дослідження взаємозв’язку рівня вікарної травми та рівня депресії у психологів, які працюють під час воєнних конфліктів. У статті досліджено вікарну травму та депресію як психологічні явища, де вікарна травма визначена як негативна трансформація психолога, що виникає в результаті емпатійної взаємодії з людьми, які пережили травму, зі схожими на ПТСР, але менш інтенсивними характерними реакціями. Методи. У процесі дослідження використані теоретичні, а також психодіагностичні методи, які забезпечили реалізацію констатувального експерименту: Шкала вторинного травматичного стресу, Авторська анкета визначення ознак вікарної травми, Опитувальник оцінки психічного здоров’я КМА – УДХ, опитувальник «Оцінка рівня психологічної, фізіологічної і професійної дезадаптації» О. Родіної. Результати. Депресія визначена як негативний афективний стан, який характеризується смутком, порожнечею, безнадійністю, зневірою. Проаналізовано теоретичні дослідження вікарної травми та депресії науковцями. Досліджено генезис вікарної травми й депресії у психологів. Визначено, що є виражені зв’язки між рівнем вікарної травми та депресії, тривоги, ПТСР і вживання алкоголю. Виявлено прямопропорційний вплив симптомів вікарної травми та рівня депресії, наслідки якого простягаються від симптомів зниження настрою, хронічної втоми та дратівливості, провалів у пам’яті, відсутності або погіршення якості сну до деструктивних змін у фізичному здоров’ї. Висновки. Гіпотеза про те, що високий рівень вікарної травми може зумовити прояви депресії у психологів, які працюють під час воєнних конфліктів, знайшла своє підтвердження. Симптоми психологічної, фізіологічної і професійної дезадаптації психологів, як-от соматовегетативні порушення, порушення циклу «сон – активність», погіршення самопочуття у сфері емоційних порушень та особливості соціальної взаємодії, є найбільш характерними саме для психологів з високими рівнями вікарної травми та депресії. Психологи цієї групи входять до зони ризику з погляду розвитку депресивних станів у подальшому та погіршення стану не тільки ментального, а й фізичного здоров’я.

КОГНІТИВНО-ПОВЕДІНКОВА ТЕРАПІЯ ЯК СИСТЕМА ПСИХОТЕРАПЕВТИЧНИХ ВТРУЧАНЬ ПЕРШОГО ВИБОРУ В ЛІКУВАННІ ТРИВОЖНИХ РОЗЛАДІВ

Марія Вікторівна Архангельська — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Мета статті – надати огляд когнітивно-поведінкового напряму психотерапії в лікуванні тривожних розладів. Методи. Методи містять проведення теоретичного аналізу наукових досліджень з когнітивно-поведінкової терапії (далі – КПТ) тривожних розладів, виявлення мішені надання психотерапевтичної допомоги людям, які переживають тривогу, розгляд когнітивного формулювання тривоги та етапів роботи з тривогою в моделі КПТ. Результати. Виявлено мішені психологічної допомоги при симптомах тривоги, психотерапевтичні втручання щодо окремих тривожних розладів відповідно до міжнародної практики. Коли тривога підвищується, увага пацієнтів зосереджується на тому, що вони сприймають як загрозу. Тривожні пацієнти помічають більше потенційних загроз і можуть сприймати нейтральні ситуації як загрозливі, вони схильні не помічати знаків безпеки, мають тенденцію бути надмірно зосередженими на своїх думках, відчуттях та поведінці, пов’язаних із тривогою. Це заважає їхній продуктивності та призводить до зниження активності, працездатності, погіршенню психічного здоров’я. Дослідження показують, що КПТ знижує занепокоєння та є ефективним засобом лікування тривожних розладів: соціофобії, посттравматичного стресового розладу, генералізованого тривожного розладу, панічного розладу, обсесивно-компульсивного розладу. Висновки. Ключова ідея когнітивно-поведінкового напряму психотерапії полягає в тому, що одні й ті самі події викликають різну реакцію залежно від інтерпретації цих подій індивідом. Ця базова ідея, яка лежить в основі когнітивної моделі, має ще додаткову цінність у тому, що допомагає формувати резильєнтність, витривалість та працездатність, необхідні кожній людині в умовах війни. Когнітивно-поведінкова терапія має доведену ефективність і діє як система психотерапевтичних втручань першого вибору в лікуванні тривожних розладів. Отримані дані досліджень свідчать про те, що в лікуванні тривожних розладів ефективно застосовується також терапія прийняття та відповідальності АСТ, психодинамічний напрям психотерапії. Визначено перспективу подальших досліджень – проведення експериментального дослідження лікування тривожних розладів в умовах війни в Україні.

ПСИХОДІАГНОСТИЧНІ ПЕРЕДХВОРОБЛИВІ СТАНИ ПСИХОСОМАТИЧНОГО ЗДОРОВ’Я ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОКРЕМИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ПРОВІДНИХ ФАХІВЦІВ (ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ)

Олексій Васильович Корнієнко — Mon, 01 Jul 2024 00:00:00 +0000

Метою статті є аналіз теоретико-методологічних, емпіричних досліджень науковців України та інших держав світу для представлення психолого-педагогічній громадськості очевидних критеріїв, психодіагностичних показників комплексних проявів (преморбідного) стану між здоров’ям та хворобою, коли особистість вже не здорова, але ще й не хвора. Класичні методи переважно орієнтовані на діагностику різних видів захворювань. Водночас недостатньо вирішеною є проблема розробки методів діагностики здоров’я та хвороби з урахуванням відомих теоретико-методологічних підходів і публікацій фахівців різних країн світу без актуального їх застосування під час навчання та професійної діяльності: медиків, психологів, психіатрів, соціальних працівників, вчителів загальноосвітніх закладів, у повсякденному житті пересічних громадян різного віку. Методами проведення дослідження, на нашу думку, є: теоретико-методологічний та лонгітюдний змістовний аналіз публікацій науковців, які тривалий обстоювали погляди «здоров’я здорових», «третього межового стану між здоров’ям та хворобою», «методів підтримання психосоматичного здоров’я», «холістичного підходу медико-психологічних досліджень». Продуктивним виявися метод порівняння емпіричних даних розповсюдження проявів порушень психосоматичного здоров’я досліджуваних різного віку впродовж останніх 20–25 років. Результатом статті є описання та систематизація відповідної інформації щодо розвитку семи найпоширеніших класів хвороб, послідовне викладення базових показників порушень психосоматичного здоров’я за результатами даних різних авторів. Висновками є актуальні результати порівняльного аналізу статистичних досліджень публікацій науковців різних країн світу з виділенням актуальності феномену межового (преморбітного) стану між здоров’ям і хворобою та необхідності подальших теоретико-методологічних й емпіричних досліджень. Представлену інформацію можуть продуктивно використовувати психологи, психіатри, соціальні працівники, вчителі загальноосвітніх шкіл у практичній роботі.