Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки»

СЕКСУАЛЬНА ОСВІТА В УКРАЇНІ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Антоніна Андріївна Молотокас — 2024-04-01

Мета. Метою статті є вивчення обізнаності українців у питаннях, що стосуються статевого виховання та сексуальної освіти. Це має велике значення, оскільки надає молодим людям знання та навички, необхідні для сексуального здоров’я протягом усього життя. Це вчить їх здоровим стосункам, обґрунтованому ухваленню рішень, критичному мисленню та любові до себе. Комплексна сексуальна освіта (КСО) пов’язана з багатьма перевагами, серед яких запобігання небажаній вагітності, інфекціям, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), та будь-якому типу насильства або дискримінації. Це також сприяє повазі до сексуальної варіативності, інклюзивності та розвитку навичок позитивного спілкування. Методи. У процесі емпіричного дослідження нами створено й апробовано анкету, що мала на меті визначити ставлення до сексуальної освіти в Україні. В опитуванні взяли участь 330 осіб із різних областей України. Результати. Визначено, що, попри наявні виклики, більшість людей підтримує комплексну сексуальну освіту, оскільки вона надає необхідні інструменти для ухвалення обґрунтованих рішень, розвитку здорових стосунків і підтримки сексуального здоров’я. Висновки. Сексуальна освіта в Україні стикається зі значними викликами. Становище комплексної сексуальної освіти в Україні, подібно до багатьох інших країн, може бути предметом обговорення та розглядатись із різних позицій. Деякі з основних викликів, які можуть існувати в цьому контексті, такі: консервативні переконання, відсутність єдиної програми, брак інформації та підготовки фахівців, соціокультурні відмінності, вплив релігійних спільнот тощо.

ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ РОЗВИТКУ МІЖОСОБИСТІСНОЇ ДОВІРИ

Валентина Вікторівна Кравців — 2024-04-01

Мета статті – створення моделі розвитку міжособистісної довіри, синтез раніше здобутих результатів дослідження. Методи. Основними методами дослідження є теоретичний аналіз і синтез, за допомогою яких здійснено добір і узагальнення інформації, її порівняння та критичне осмислення, а також утворення моделі розвитку довіри. Результати. Результатом теоретичного аналізу проведених раніше досліджень концепту «довіра» є модель розвитку довіри. Отримана модель бере свій початок із класифікації проявів довіри та переходить до розгляду трьох фаз розвитку міжособистісної довіри. Перша фаза пов’язана з пасивними діями суб’єкта: оцінки умов, впливу чинників, з активізацією афективного, конативного та когнітивного структурних компонентів довіри, у разі переходу до другої, активної фази, сили набувають функцій, які виконує довіра для суб’єкта. Під час другої фази активізується поведінковий компонент із структури довіри, прояви довіри можуть розділятися на типи, які можуть варіюватися від рівня формальності відносин до суті очікувань щодо дій об’єкта довіри. У разі переходу із другої фази довіри до третьої активізуються функції, що довіра виконує для обох сторін довіри. З настанням третьої фази, що полягає у відповіді об’єкта, активізуються функції, що виконує довіра для об’єкта та для суспільства загалом, закріплюючи позитивний ефект на більшій кількості осіб. Висновки. Отже, розроблена модель розвитку довіри уможливлює конкретизацію з напрямів дослідження залежно від того, що має на меті дослідник, бо після ознайомлення з перебігом фаз і притаманними їй компонентами можна звузити число використовуваних методик для отримання бажаного результату.

ПІДПРИЄМНИЦЬКА ОРІЄНТАЦІЯ ЯК ЧИННИК АДАПТАЦІЇ КЕРІВНИКІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ

Геннадій Никифорович Гура — 2024-04-01

Підприємницький стиль управління характеризується активним пошуком нових можливостей, за допомогою яких може бути реалізовано стрімке зростання в умовах невизначеності. Мета роботи – проаналізувати підприємницьку орієнтацію керівників бізнесу як чинник адаптації під час війни. Методи. Проведене опитування 109 власників і керівників бізнесу; використано методики для оцінки особливостей ухвалення рішень (як когнітивного стилю, звичної моделі поведінкового реагування та способу подолання), типологічних особистісних рис, толерантності до невизначеності, сприйнятого стресу, диспозиційного оптимізму. Підприємницька орієнтація розглядається як єдність трьох вимірів: інноваційності, готовності ризикувати та проактивності. Результати. Середні показники підприємницької орієнтації в українській вибірці співмірні з результатами попередніх досліджень в англомовних популяціях. Виявлено вікові та ґендерні особливості підприємницької орієнтації. Проведено порівняльний аналіз груп з різним рівнем адаптивності: нормальною, проблемною та над-успішною. Виявлено, що проактивність та інноваційність забезпечують нормальне пристосування, дозволяють зберігати професійну та життєву стабільність в умовах війни. Водночас готовність до ризику надає адаптаційні переваги – дозволяє розвиватись і зростати у кризовій ситуації. Розглянуто кореляції підприємницької орієнтації з індивідуальними особливостями ухвалення рішень, рівнем сприйнятого стресу й особистісними властивостями керівників бізнесу. Висновки стосуються корисності вивчення підприємницької орієнтації для прогнозу індивідуальної адаптивності підприємців і можливостей існування бізнесу у складних умовах. Високий рівень підприємницької орієнтації сприяє успішній реалізації бізнесу під час війни. Вираженість підприємницької орієнтації прямо корелює із креативністю та спонтанністю керівників, з інтолерантністю до невизначеності, диспозиційним оптимізмом, активністю, потребою у враженнях. Низький рівень підприємницької орієнтації супроводжується неготовністю до ухвалення рішень і відповідними захисними реакціями: гіперпильністю, уникненням, перекладанням відповідальності.

ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЯКОСТІ ПІДПРИЄМЦЯ, ЯКИЙ ВЕДЕ БІЗНЕС НА ДЕОКУПОВАНИХ ТЕРИТОРІЯХ

Наталія Станіславівна Танклевська — 2024-04-01

Актуальність дослідження індивідуально-психологічних якостей підприємців, які проявили резильєнтність в умовах воєнного часу, забезпечили робочі місця для своїх співробітників, які залишилися в небезпечних районах. Установлення типів особистості сучасного стійкого підприємця – це необхідний крок для формування корекційних або консультативних програм для покращення ефективності діяльності. Мета. Мета статті – сформувати психологічний профіль ефективного підприємця в умовах сучасних викликів. Завдання статті – теоретично й емпірично дослідити індивідуально-типологічні особливості особистості сучасного підприємця, який працює у складних умовах. У статті проаналізовано поняття «підприємець». Теоретично описано базові психологічні типи підприємців за Е. Робетрсом. Сформовано особистісний портрет успішного підприємця. Визначено типи (моделі) підприємництва. Методи. Для проведення аналізу індивідуально-типологічних рис ефективного підприємця використано такі методики: тест Myers-Briggs Type Indicator (MBTI), методику оцінки підприємницького потенціалу (Entrepreneurial potential self-assessment), методику «Діагностика мотивації до успіху» Т. Елерса, методику «Вимірювання стресостійкості за шкалою резильєнтності Коннора – Девідсона-10» (CD-RISC-10). Результати. Ефективні підприємці мають помірковано високий рівень мотивації до успіху, є більш стійкі до стресу. За типом особистості майже кожен другий ефективний підприємець належить до групи аналітиків, 25% – вартових, 18,75% – дослідників, 12,5 – дипломатів. Панівним типом особистості серед ефективних підприємців є Командир. Висновки. Підтверджено, що між показником умотивованості, здібності/обдарованості та світогляду опитаних підприємців-респондентів і їхнім загальним підприємницьким потенціалом наявний прямий лінійний зв’язок. Отже, вказані показники впливають на продовження здійснення підприємницької діяльності в сучасних умовах. Перспективами дослідження є розроблення програми психологічної підтримки підприємцям, для підвищення їхньої резильєнтності в сучасних умовах.

ПСИХОЛОГІЧНА ДОПОМОГА ОСОБАМ ІЗ СОЦІАЛЬНИМ ТРИВОЖНИМ РОЗЛАДОМ ПРИ КОМОРБІДНІЙ ДЕПРЕСИВНІЙ СИМПТОМАТИЦІ

Олександр Сергійович Аврамчук — 2024-04-01

Мета статті – дослідження програми інтервенцій низької інтенсивності для емоційної стабілізації та запобігання порушенням психосоціального функціонування в осіб із соціальним тривожним розладом і коморбідним депресивним синдромом. Методи: дослідження проводилось упродовж 2020–2022 років, загальна кількість досліджуваних – 388 осіб. Скринінгові інтерв’ювання проводилися з використанням The MINI: International Neuropsychiatric Interview і опитувальника визначення рівня тяжкості симптомів соціального тривожного розладу Social Phobia Inventory. Оцінювання психопатологічних змін і змін психосоціального функціонування проводилися через 1 місяць та 6 місяців після завершення програми. Програма інтервенцій психосоціальної підтримки була розроблена на рекомендаціях когнітивно-поведінкової моделі низької інтенсивності та складалася із шести онлайн-сесій: двічі на тиждень тривалістю до 50 хвилин упродовж чотирьох тижнів та однієї бустерної сесії з опрацювання ризиків рецидиву. Результати показали, що програма сприяє зменшенню схильності до перебільшення/применшення симптоматичного дистресу й емоційного уникнення, підвищує прийняття й усвідомленість змін, а також зміцнює корисні переконання та відповідні коригувальні стратегії. Результати 6-тимісячного спостереження свідчать про статистично значуще зниження дистресу, зокрема через соціальну тривогу та коморбідну до неї депресивну симптоматику, та зменшення уникнення емоційного досвіду. Зазначено, що прийняття, усвідомленість і відповідальність як елементи здобутих коригувальних навичок зменшують тягар дисфункційних негативних переконань про себе, міжособистісної чутливості до неконгруентних значень і соціального відсторонення. Техніки низької інтенсивності на основі когнітивно-поведінкової терапії, які були запропоновані в онлайн-форматі, демонстрували ефективність і стійкість впливу за умови регулярного використання в повсякденному житті. Результати, отримані в дослідженні, узгоджуються з ефективністю програм КПТ низької інтенсивності в попередніх дослідженнях. Висновки. Програма інтервенцій низької інтенсивності для емоційної стабілізації та запобігання порушенням психосоціального функціонування є перспективною та гнучкою, її рекомендації та техніки можуть бути впроваджені в повсякденне життя як частина плекання власного психологічного благополуччя.

СПРИЯННЯ ПСИХОСОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ ЧЕРЕЗ ОСВІТУ

Ганна Анатоліївна Дьоміна — 2024-04-01

Мета. Висвітлили шляхи сприяння психосоціальному розвитку дітей з особливими потребами через освіту. Методи: аналіз, узагальнення, резюмування, синтез, що дали змогу згрупувати сучасні вектори дослідження проблеми сприяння психосоціальному розвитку дітей з особливими потребами через освіту. Результати. Сучасне суспільство активно працює над забезпеченням інклюзивної освіти, яка враховує унікальні освітні потреби кожної дитини, з особливим акцентом на дітей з особливими потребами. Центральною ідеєю є створення адаптованого освітнього середовища, що забезпечує комплексну підтримку для їх соціальної інтеграції й адаптації. Важливість індивідуального підходу, який ураховує специфічні потреби й особливості кожної дитини, є ключовою для їх соціалізації та самореалізації. Освіта, яка фокусується на особистісному розвитку, адаптації навчальних програм, створенні умов для набуття практичних навичок, а також соціальній адаптації, виступає як основний напрям інклюзивного навчання. Роль психологічного супроводу та співпраці між педагогами, батьками та спеціалістами різних профілів є невід’ємною для забезпечення не лише академічного, але й соціального й емоційного розвитку дітей. Створення сприятливого інклюзивного середовища в освітніх закладах, що гарантує рівний доступ до якісної освіти та можливості для всебічного розвитку, разом із розробленням і впровадженням спеціалізованих програм для комплексного розвитку дітей з особливими потребами, є критично важливими. Висновки. Висвітлення ролі освітньої системи в підтримці цих дітей, зокрема й раннє виявлення специфічних потреб і надання відповідної підтримки, вказує на необхідність міждисциплінарної співпраці для створення ефективної системи підтримки. Через детальний огляд досліджень і практик ця стаття підкреслює значення інклюзивної освіти як засобу психосоціального розвитку й інтеграції дітей з особливими потребами в суспільство. Вона висвітлює критичну роль інклюзивного освітнього середовища у сприянні рівним можливостям для навчання та розвитку всіх дітей, незалежно від їхніх фізичних, психічних чи соціальних обмежень, акцентуючи на важливості реалізації прав кожної дитини на якісну освіту в рамках загальних принципів прав людини.