Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Психологічні науки»

АРТ-ТЕРАПЕВТИЧНІ ЗАСОБИ ВІДНОВЛЕННЯ ВНУТРІШНІХ РЕСУРСІВ СТУДЕНТІВ В УМОВАХ ВІЙНИ

Наталія Дмитрівна Володарська — 2024-11-01

Мета статті – презентація підбору та адаптація арт-терапевтичних методів активізації відновлення внутрішніх ресурсів студентів як здоров’язберігаючого чинника в умовах війни. Методи. Методика визначення копінг-стратегій особистості (С. Лазаруса), методи арт-терапії мистецтвом (обговорення власних історій), малюнки «Міст», метод «Мотузка», «Презентація себе», сюжетно-рольова гра з елементами психодрами, які відтворюються у вигляді життєво правдивих імпровізованих ситуацій, що хвилюють студентів. Результати. З’ясовано, що впровадження арт-терпевтичних методів в навчальний процес підготовки майбутніх соціальних працівників в умовах війни має певні труднощі: актуалізації власних потреб, зміни усталених стратегій психологічного захисту (копінг-стратегій як внутрішніх ресурсів). Під час застосування арт-терапевтичних засобів відбувається стабілізація емоційних станів студентів, уміння управляти внутрішніми ресурсами (як інструментів організації емоційних станів в напружених, складних ситуаціях війни), налаштування особистості на розвиток емоційної компетенції. Були отримані найбільш значущі показники копінг-стратегій студентів по категоріям: планування вирішення проблеми; пошук соціальної підтримки та позитивна оцінка. Такі копінг-стратегії характерні при середньому і низькому рівні внутрішньої ресурсності в сучасних умовах навчання під час війни (загроза бомбардування, переривання навчання внаслідок зникнення зв’язку, світла та інше). Висновки. З’ясовано, що, використовуючи символи, значення яких особистість може і не усвідомлювати, арт-терапевтичні засоби допомагають перенести внутрішній конфлікт в усвідомлюваний. Програвання проблем в такій формі, як хоче і фантазує сама особистість, дає можливість знайти альтернативу їх вирішення. Для майбутніх соціальних працівників важливі вміння застосовувати арт-терапевтичні засоби розкриття власних потреб, актуалізації переживань особистості для професійної підготовки в роботі з підопічними в умовах війни.

ВІЙНА ЯК ОБ’ЄКТ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ: МЕТОДОЛОГІЧНИЙ РАКУРС

Ольга Миколаївна Кочубейник — 2024-11-01

Актуальність аналізу методологічних проблем соціально-психологічних досліджень, котрі проводяться під час війни, обумовлена появою широкого спектру публікацій, що висвітлюють різноманітні аспекти змін у суспільстві. Мета статті полягає в ідентифікації особливостей досліджень, що виникають при його проведенні у період збройного конфлікту, та в оцінюванні загроз валідностей, які походять внаслідок існування цих особливостей. Методи дослідження. Завдяки узагальненню, інтерпретації та систематизації досліджень, проведених в умовах війни, виокремлено низку чинників, які перешкоджають досягненню «методологічної чистоти», спричинюють загрози процедурам отримання й обробки емпіричних даних, повноті та адекватності інтерпретації встановлених закономірностей, коректності генералізацій та екстраполяцій. Результати. Автор показує, що етичні вимоги позначуються не лише на комунікації між дослідником й респондентом, але чинять вплив на повноту отриманих даних, надійність і валідність вимірювань. Політизація усіх сфер життя, будучи специфічною версією «фону», призводить до появи особливої форми соціальної бажаності, а саме: політичної бажаності, яка в умовах війни межує зі способами збереження свободи або життя. Образ суспільства, що закладається в ідею дослідження, регулює правомірність генералізацій та екстраполяцій, позаяк війна докорінним чином змінює і формальну, і неформальну структури суспільства, задає нову ієрархію його ідентичностей, а також створює нові лінії роз’єднання та з’єднання соціальної тканини. Окремо автор аналізує проблему релевантності «довоєнного» образу суспільства та ієрархії його ідентичностей щодо завдань, які постають перед дослідником в умовах війни. Висновок. Проаналізувавши виклики, що виникають під час вивчення суспільств у стані збройного конфлікту, можна підсумувати: зміни в дослідницькому процесі не просто пов’язані зі зростанням інтенсивності (чи іншої специфічності) соціальних процесів, вони потребують особливих методичних підходів, оскільки унеможливлюють дотримання більшості критеріїв науковості у соціальних науках. Останнє буде справедливим як для кількісних, так і для якісних досліджень, оскільки предметом для тих і тих однаково буде виявлятися небезпечний досвід війни, що походить від нетривкої суб’єктивності й кардинальним чином змінює статус упередженості в досліджуваній площині.

ЕМОЦІЙНЕ ВИГОРАННЯ ЯК ПОКАЗНИК ПРОФЕСІЙНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПЕДАГОГІВ СИСТЕМИ СПЕЦІАЛЬНОЇ ОСВІТИ

Альона Олександрівна Погрібна — 2024-11-01

Мета. В умовах реформування системи освіти в Україні заявлена тематика набуває особливої значущості та актуальності. Одним із найбільш розповсюджених та небезпечних наслідків негативного впливу професії на особистість ми вважаємо емоційне вигорання, що і визначило мету нашої роботи – дослідити особливості емоційного вигорання як показника професійної дезадаптації у педагогів системи спеціальної освіти. Методи. Для розв’язання дослідницької проблеми було використано надійні і валідні психодіагностичні методики – «Діагностика емоційного вигорання» В.В. Бойка та опитувальник оцінки рівня психофізіологічної професійної дезадаптації О.М. Родіної, в адаптації М.А. Дмитрієвої. Збір емпіричних даних проводився як в групах, так і індивідуально, з дотриманням усіх етичних вимог. Результати. Було встановлено широку розповсюдженість ознак емоційного вигорання у досліджуваній групі – 88,8% респондентів. Визначено, що домінуюча фаза емоційного вигорання у даному педагогічному середовищі – резистенція, ступінь вираженості якої у 59,2% респондентів відповідають «рівню сформованості», у 40,8% – «рівню формування». Встановлено найбільш поширені симптоми емоційного вигорання у педагогів системи спеціальної освіти: за фазою напруги – симптом «переживання психотравмуючих обставин»; за фазою резистенції – «неадекватне емоційне вибіркове реагування», «розширення сфери економії емоцій», «редукція професійних обов’язків»; за фазою виснаження – «психосоматичні й психовегетативні порушення». Найменшою представленістю у даній категорії досліджуваних виявився симптом, що вказує на незадоволеність собою за фазою напруги. На основі даних кореляційного аналізу та таблиці спряженості було визначено специфіку зв’язків між показниками емоційного вигорання та показниками психофізіологічної професійної дезадаптації у вчителів спеціальних шкіл для дітей з вадами інтелекту. Висновки. На основі результатів психодіагностичного дослідження було визначено особливості емоційного вигорання у досліджуваному педагогічному середовищі. Доведено деструктивний характер емоційного вигорання як синдрому професійного стресу. Проаналізовано психофізіологічний аспект професійної дезадаптації вчителів спеціальної школи та визначено його специфіку. На основі аналізу статистично значущих зв’язків між досліджуваними категоріями доведено правомірність розгляду емоційного вигорання як показника професійної дезадаптації педагога системи спеціальної освіти. Встановлено можливість створювати психологічні прогнози щодо виникнення та розвитку професійної дезадаптації даної категорії педагогів на основі аналізу наявних у них проявів емоційного вигорання, що безумовно є цінністю даної роботи.

ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОБЛЕМИ САМОАКТУАЛІЗАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ У ПСИХОЛОГІЧНИХ НАУКОВИХ ПІДХОДАХ

Анастасія Сергіївна Задорожна — 2024-11-01

Мета. Метою статті є створення теоретичної моделі самоактуалізації особистості на основі контент-аналізу наукових концепцій, що вивчають та досліджують проблему самоактуалізації особистості в психологічній науці. Методи. Основними методами дослідження, використання яких передбачає створення теоретичної моделі наукових поглядів на самоактуалізацію особистості є теоретичний аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, систематизація, контент-аналіз. Результати. Відповідно до результатів ретроспективного аналізу проблеми самоактуалізації особистості, серед класичних психологічних підходів особливого значення поняття самоактуалізації набуває у дослідженнях гуманістичного підходу. В даних психологічних концепціях джерело самоактуалізації визначається активністю мотиваційно-вольового компонента, актуальних потреб, інтересів та цінностей особистості. Можна стверджувати, що проблема самоактуалізації особистості в українській психологічній школі сьогодні висвітлена більш широко, з урахуванням викликів сучасного життя. Виявлено, що самоактуалізація особистості значною мірою впливає на професійну сферу діяльності, оскільки зумовлює формування професійної мотивації, сприяє цілепокладанню й професійному розвитку, формуванню само- та професійної ідентичності. Що більше, відповідно до сучасних концепцій особистісний потенціал може бути реалізований не тільки в приватній та професійній сфері, а й мати можливість бути проявленим у творчості, соціальній взаємодії, саморозвитку та самовдосконаленні. Самоактуалізація особистості також слугує елементом протидії стресовим факторам впливу на особистість, виступаючи суттєвим психологічним підґрунтям для формування емоційної стійкості. Висновки. Самоактуалізація особистості є багатокомпонентним явищем, що охоплює властивості психологічної природи особистості, її психофізіологічні та психосоціальні детермінанти. Виявлено, що ефективність та можливість людини успішно реалізувати власний потенціал зумовлюють онтогенетичні особливості та досвід особистості, її мотиваційний, афективний та ціннісні компоненти тощо. Інтегративне дослідження основних психологічних концепцій самоактуалізації особистості дозволяє здійснити ретроспективний погляд на зародження самоактуалізації особистості як актуальної психологічної проблеми, а отже, надалі розширити її зміст у сьогоденні.

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ МОТИВАЦІЇ ПОКУПОК ПРЕДМЕТІВ РОЗКОШІ МОЛОДДЮ З ОБМЕЖЕНИМИ КУПІВЕЛЬНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

Анжеліка Володимирівна Коллі-Шамне — 2024-11-01

Мета. Стаття зосереджена на аналізі психологічних механізмів, які спонукають молодих людей до імпульсивного придбання предметів розкоші попри фінансові обмеження. На основі теоретичного аналізу сучасних західних джерел з проблеми автори узагальнюють соціальні, культурні та особистісні фактори таких рішень. Методи. Аналіз базується на теоретичному огляді літератури, зокрема, на теоретичному аналізі та синтезі дослідженнь у галузі психології споживання, соціально-порівняльних теоріях та теоріях особистісної ідентифікації. Результати. У дослідженні визначено, що основними чинниками імпульсивних покупок є прагнення до соціального визнання, вплив медіа, низька самооцінка та потреба в негайному задоволенні. Молоді люди часто вдаються до купівлі предметів розкоші для тимчасового підвищення свого соціального статусу або щоб компенсувати внутрішнє незадоволення. Висновки. Теоретичний аналіз та синтез різних теоретичних підходів та концепцій показав, що імпульсивні покупки предметів розкоші є складно структурованим явищем, яке включає як зовнішні (соціальні, культурні), так і внутрішні (психологічні, емоційні) мотиви. Водночас, соціальні фактори, такі як статус, престиж та брендова ідентичність, є ключовими детермінантами таких покупок. Перспективи розвитку даної проблематики полягають у інтеграції соціальних, культурних і психологічних підходів для розуміння та ефективного вирішення проблем імпульсивних покупок сучасною молоддю, а подальші дослідження мають зосередитися на впливі глобалізації. Особлива увага також повинна бути приділена аспектам ментального здоров’я, адже низька самооцінка та почуття внутрішнього незадоволення є критичними факторами, що сприяють імпульсивним покупкам.