САМОВЛАДАННЯ У СОЦIАЛЬНО-ПСИХОЛОГIЧНОМУ СУПРОВОДI РОЗВИТКУ ЕМОЦIЙНОЇ СТIЙКОСТI ОСОБИСТОСТI

Анотація

Мета статті – визначити й обґрунтувати потенційний вплив самовладання на розвиток емоційної стійкості у соціально-психологічному супроводі осіб, що адаптуються до умов мирного життя. Методи дослідження: теоретичний аналіз, порівняння, систематизація, узагальнення, моделювання.

Результати. Емоційна стійкість, як здатність до регуляції емоційних станів та проявів емоцій, є умовою успішності соціальної взаємодії. Водночас можливості розвитку емоційної стійкості у процесі соціально-психологічного супроводу вкрай обмежені. Тому постає завдання пошуку механізмів опосередкованого впливу на цей процес. Визначено соціально-психологічні детермінанти емоційної стій- кості (емоційна стабільність, особливості самоставлення та цілепокладання, рефлексивний досвід). Окреслено потенціал самовладання як чинника розвитку емоційної стійкості. Показано, що самовладання як поведінкова стратегія (модель, особливий спосіб реагування тощо) забезпечує ефективність розв’язання всіх життєвих ситуацій. Проте лише у емоційно несприятливих ситуаціях роль самовладання є визначальною. Представлено перелік таких ситуацій, описано ознаки і характерні для кожної з них емоційні реакції. Визначено функції самовладання у емоційно несприятливих ситуаціях соціальної взаємодії (регулятивна, захисна, компенсаторна, контрольна).

Висновки. Самовладання в усіх своїх проявах (і як копінг, і як захист, і як особливий вид соціальної поведінки, і як самовладаючий інтелект) може бути інструментом розвитку емоційної стійкості. Чим ширший спектр стратегій самовладання у активному вжитку особи, тим краще вона контролює емоційні стани та прояви. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробці і впровадженні моделей супроводу, орієнтованих на особистісні стилі саморегуляції емоційних проявів у процесі взаємодії із середовищем. Важливим видається також виділення діагностичних маркерів здатності особи до емоційної саморегуляції та оцінювання ситуацій.