РЕСУРСНИЙ ПІДХІД ДО ПОДОЛАННЯ ОСОБИСТІСТЮ КРИЗОВИХ СИТУАЦІЙ

Анотація

Статтю присвячено проблемі визначення особливостей застосування ресурсного підходу до подолання особистістю кризових ситуацій.

Мета статті – емпіричне вивчення ресурсів осіб у складних життєвих ситуаціях, зв’язку індексу ресурсності, посттравматичного зростання та резилентності онкопацієнтів у ремісії. Використано такі методи дослідження: опитувальник втрат і набуттів (Н. Водопьянова, М. Штейн), базований на ресурсній концепції психологічного стресу С. Хобфолла; опитувальник посттравматичного зростання (Р. Тадеші і Л. Калхаун) в адаптації М. Магомед-Емінова; опитувальник резилентності (K. Коннор, Дж. Девідсон). У дослідженні взяло участь 106 осіб жіночої статі віком від 23 до 72 років з клінічним діагнозом Ca молочної залози (T2N1M0, стадія ІІb). У всіх жінок на момент постановки діагнозу не було віддалених метастазів, а лімфатичні вузли були вражені лише частково, всі вони перебували в 1–3-річній ремісії.

Результати. Низький рівень ресурсності виявлено у жінок, старших 50 років, незалежно від тривалості їхньої ремісії, високий рівень ресурсності демонструють жінки віком від 36 до 50 років, а середній – молодші 36 років, відмінності між групами є статистично значущими. Виражену резилентність виявлено у жінок до 50 років, натомість після 50 років її рівень суттєво знижується. Помірне посттравматичне зростання демонструють усі досліджувані. У них виявлено високі показники за шкалою «підвищення цінності життя». У найстарших досліджуваних високі значення отримала шкала «духовні зміни». Інші ж шкали даної методики у всіх жінок були виражені помірно, жодна досліджувана не мала низького рівня посттравматичного зростання.

Висновки. Згідно з результатами кореляційного аналізу встановлено позитивні статистично значущі кореляції між індексом ресурсності, посттравматичним зростанням і резилентністю. Що вищий індекс ресурсності, то краще збалансовані життєві розчарування і досягнення та вищий адаптаційний потенціал особистості, менша стресова вразливість, що своєю чергою зумовлює посттравматичне зростання і резилентність. Особливо актуальною дана проблема є для онкохворих, які для тривалої ремісії потребують виражених фізичних і психологічних зусиль.