СТАВЛЕННЯ ДО ХВОРОБИ ТА ПСИХОЛОГІЧНЕ БЛАГОПОЛУЧЧЯ ОСІБ У СИТУАЦІЇ ХРОНІЧНОГО СОМАТИЧНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ

Анотація

Мета статті – теоретико-емпіричне дослідження особливостей зв'язку між ставленням до хвороби та психологічним благополуччям осіб у ситуації хронічного соматичного захворювання.

Методи. Для дослідження використано психодіагностичні методики: опитувальник когнітивних уявлень про хворобу (A. Evers F. Kraaimaat, адаптація Н. Сироти та Д. Московченко), шкалу психологічного благополуччя (К. Ріфф, адаптація М. Лепешинського), методику діагностики соціально-психологічної адаптованості (К. Роджерс і Р. Даймонд, адаптація О. Осніцького). Для оброблення емпіричних даних використано кореляційний аналіз за критерієм Пірсона, кластерний, дискримінантний та порівняльний аналіз за t-критерієм Ст’юдента.

Результати. У дослідженні взяли участь 50 осіб із розсіяним склерозом. Виявлено позитивні кореляції між прийняттям хвороби, психологічним благополуччям цих осіб та окремими його компонентами (позитивні стосунки з іншими, автономія, управління оточенням, особистісний ріст, цілі у житті, самоприйняття). Доведено наявність негативних кореляцій між переживанням цими особами своєї безпомічності у зв'язку із хворобою та між їхнім психологічним благополуччям і його окремими компонентами (автономія, управління оточенням, цілі в житті, самоприйняття). Визначено наявність прямих кореляцій між схильністю цих осіб позитивно переоцінювати значення своєї хвороби, їхнім психологічним благополуччям та окремими його компонентами (управління оточенням, особистісний ріст, самоприйняття). Встановлено відмінності в показниках психологічного благополуччя осіб з різним ставленням до свого хронічного соматичного захворювання.

Висновки. У проведеному дослідженні доведено, що ставлення до хвороби є детермінантою психологічного благополуччя особи в ситуації хронічного соматичного захворювання. Встановлено, що особи, які мають позитивні уявлення про свою хворобу, приймають її, реалістично сприймають проблеми та обмеження, що з нею пов’язані, вбачають у ній можливості для особистісного росту, є більш психологічно благополучними, мають вищий рівень адаптивності, ніж ті, які фокусуються на негативних аспектах хвороби, ставляться до неї як до джерела проблем, обмежень, суб’єктивно обтяжливих емоційних переживань.