ПСИХОФІЗІОЛОГІЧНІ ОСНОВИ МЕХАНІЗМУ ЗАРОДЖЕННЯ ІПОХОНДРИЧНИХ РОЗЛАДІВ ОСОБИСТОСТІ

Анотація

У статті йдеться про детальний патологічний аналіз визначення етіології та розвитку іпохондричних нозологій у групі хворих із найбільш вираженою патофізіологічною симптоматикою.

Мета. Представлені результати емпіричного дослідження механізму виникнення іпохондричних розладів особистості з метою визначення особливостей їхнього прояву в осіб з іпохондричною симптоматикою та у групах, що вивчаються, без цієї ознаки, шляхом диференціації цих відмінностей для встановлення психодіагностичних параметрів.

Для досягнення основної мети дослідження було випробувано такі методи: авторський опитувальник для визначення рівня сприйнятливості до іпохондричної нозології, також використано карту первинного обстеження пацієнта для діагностики анамнезу, розкрито загальну інформацію про людину та її сімейний і соціальний статус, мультимодальну анкету із проблем історії життя, поведінки людини за С. Кулаковим.

За результатами дослідження у групі респондентів визначено відчуття болю, що домінує, яке наявне в них зі скаргами психосоматичного характеру і відображене в діях і поведінці. Описуючи їхні особистісні риси, варто зазначити, що тривалість скарг періодична, а характер їхнього прояву досить невиразний, часто надуманий і навіть вигаданий. Жодних ознак органічного ураження нервової системи не спостерігалося. Соматичні показники перебувають у межах норми. Асоціативний експеримент для визначення основного стилю мислення в пацієнтів дозволив охарактеризувати низку психологічних розладів іпохондричного характеру. Найвищий пороговий імпульс, згідно з яким іпохондричні розлади виявлялися в цих групах, коливався в межах 5 ± 0,5–7,9–8,54.

Згідно з опитувальником автора, в експериментальній групі осіб переважали від 31 до 40 балів, що означає високу ймовірність виникнення іпохондричних розладів особистості. Саме тому механізм появи іпохондричних проявів відображено в наявності інтероцептивних подразників, які досить довго перетікали у функціонально ослаблену кору і призводили до утворення застійних, інертних джерел збудження, що лежать в основі іпохондричного розладу.

Висновки. У наведеному спостереженні ми виявили об’єктивно констатуючі вісцеральні подразники, що діють у теперішньому часі або ж мали місце в минулому і супроводжували досить тривалу неадекватну суб’єктивну реакцію на них із боку хворих. Це пояснюється тим, що умовні рефлекси, які утворюються у внутрішніх органах, досить важко затухають, більш інертні, що має велике значення для виникнення іпохондричного марення.